«Єдині люди, які можуть знищити соборну Західну Україну, це галицькі сепаратисти» - інтерв'ю газеті "2000", ч. 3

У третій частині інтерв'ю читайте про галицьких сепаратистів та повернення Західної України до Європи

 «Галицький сепаратист — це клоун»

— А коли ж настане справжнє протверезіння?

— Коли народ у Західній Україні, по-перше, буде говорити про свою… не знаю, як підібрати точне слово російською… українською це звучить як «окремішність».

— «Окремість»?

— Ні, «окремість» не відображає сенсу, який вкладений в це українське слово. Це і «специфічність»… Коли просто будуть говорити не про проблему, не про привілеї, а як про даність: «ми — інші». Коли прийдуть до того, що ми — західні українці і наддніпрянські, донецькі, таврійські — відрізняємося, чітко відрізняємося — історією, мовою, філософією… Спільного у нас майже нічого немає. Тоді, якщо це протверезіння прийде, будемо думати, як нам це світовідчуття формалізувати — в автономію, навіть необов'язково в державну — у культурну. Неважливо, як ми будемо це вирішувати. Поки ж такого протверезіння немає.

— Ну а галицькі сепаратисти?

— Я колись сказав, що єдині люди, які можуть знищити Західну Україну, — це галицькі сепаратисти.

— Як це розуміти?

— А так і розуміти. Західна Україна як певне утворення, наприклад, автономія — можлива, а Галичина — карикатурна за визначенням. Галичина — це жупел, лякалка. Галицький сепаратист — це клоун.

— Чому?

— Тому що навіть теоретично не вийде. Ви карту бачили?

— Бачив. Галичина межує з Польщею.

— Правильно, а на півдні?

— З Румунією.

— Так якщо буде окрема галицьке держава, Закарпаття як — угорцям віддавати? Як ви це собі уявляєте? Або «Данцигський коридор» між Закарпаттям і Буковиною? Маячня. Це карикатура і клоунада. Неможлива ніяка така окрема Галичина. Західна Україна, регіон, який має зовсім іншу історію, можлива тільки, як це не парадоксально звучить, як соборна Західна Україна, а все інше — це легка здобич Києва вроздріб.

Як буде виглядати соборна Західна Україна

— А як ця соборність буде виглядати? Всі західноукраїнські області розпустити і утворити одну велику західноукраїнську автономію?

— Насправді неважливо як. Ну чому я, наприклад, повинен виступати за те, щоб північні райони Львівської і Тернопільської областей залишалися у складі цих абсолютно по-сталінському нарізаних областей? Адже північні райони — це ж Волинь, там інші звичаї і традиції. Почаївська лавра — це взагалі окрема історія. Навіщо ми повинні триматися за штучні кордони? Або ось, наприклад, як в 1794 році поділили Польщу, так кордон і проходить. Це ж смішно. Тому нічого страшного в тому, що формально це буде Волинь, я не бачу.

Або поділ національних громад румунів на Буковині, а угорців на Закарпатті між кількома адміністративними районами областей. Що — не можна створити національний район? Якщо використовувати механізми Європейського Союзу, навіть не входячи формально до ЄС як до структури, то все це можна вирішити.

— Західна Україна неоднорідна. Підкарпатські русини і волиняни не люблять галичан, а Галичина відповідають їм взаємністю. Навіть уніатська церква на Закарпатті підпорядковується не галицькому Львову, а безпосередньо Ватикану. Як зможуть ужитися в такій автономії або в незалежній державі ці субетноси?

— Проблема особливого статусу греко-католиків Закарпаття має свою історію, і вирішити її зможуть лише Львів і Ватикан.

Що стосується можливих конфліктів між субетносами Західної України, тут проблема має дві складові: історичну і радянську. Адже Волинь тривалий час належала Росії, а решта Західної України в складі Австро-Угорщини — це землі Галичини (де домінували поляки), Буковини (відповідно — румуни) та Угорщини.

Незважаючи на гучні заяви, що «українців придумали у Відні», Австро-Угорщина не була зацікавлена у створенні об'єднаного українського (русинського) руху, а гуцулів взагалі вважала окремою нацією. Ну а угорські, польські, румунські феодали чудово розуміли, що краще набудувати місцевих русинів проти їхніх одноплемінників з іншої імперської землі, ніж проти панівних націй. Те ж і в Російській імперії.

З приходом радянської влади політика «розділяй і володарюй» отримала виражений антигалицький характер. Саме проти галичан, як найбільш пасіонарної частини західноукраїнців, налаштовували закарпатців, волинян, буковинців і подолян. Дійсно, галичани за роки Австро-Угорщини та міжвоєнної Польщі виробили потужну корпоративну солідарність і зберегли значно більше своїх традицій. Фактично антигалицька політика продовжує робити і зараз: у кінці 90-х років я особисто був свідком, як один з губернаторів Буковини на досить представницькій нараді нарікав на «клятих галичан», від яких він не може позбутися.

Тобто конфлікти між західноукраїнськими субетносами, які ви маєте на увазі, носять значною мірою штучний характер і інспіровані ззовні, причому останні 20 років — з Києва.

Усвідомлення цього прийде із загальним протверезінням західноукраїнців, як і розуміння того, що Київ не може бути «чесним маклером» для Західної України. Більш того, як показує ситуація з втратами українських територій (на Дунаї, в Чорному морі, потенційно — в Керченській протоці), у разі прикордонного конфлікту з Румунією чи Угорщиною (а десятки тисяч західноукраїнців мають друге громадянство цих країн) України не здатна захистити свої інтереси. Так що краще вже дивитися не на Київ, а на Брюссель.

— За рахунок чого така автономія або окрема держава могли б жити?

— Магістральний газопровід Росія-Європа і найбільші в Європі газові сховища — цього достатньо, повірте мені, щоб забезпечити нормальне життя навіть десяти мільйонам західноукраїнців. Якщо гроші не красти, цілком вистачить. Еміратам же достатньо нафти, щоб на кожну дитину класти в банк по 30 тисяч доларів.

Далі — транзитний потенціал в цілому, туристична зона в Карпатах, офшорне програмування. Львів зараз стає де-факто центром IT-індустрії. Я був приємно здивований, що у Львові відкрито один з колл-центрів компанії «Хьюлетт-Пакард». Це не якась там «шарашкіна контора» — рішення про відкриття приймається не один рік.

— А навіщо нинішній владі триматися за Західну Україну, адже без неї існував би безроздільний контроль над країною, ніхто б бунти не піднімав або хоча б не ставив зайвих питань?

— Звичайний хапальний рефлекс. Навіть якщо б їм принесли папір з розрахунками вигоди від відділення Західної України (хоча це нереально, тому що там є маса речей, які роблять потрібною Західну Україну в промислово-інфраструктурному плані) — вони все одно б не відмовилися від Західної України. Хапальний рефлекс є у будь-якої влади, але у цієї особливо. Тому якщо діяльність Тягнибока почне реально загрожувати цілісності України, з ним почнуть боротися не по-дитячому.

Але поки що нинішня влада бореться за вплив на Західну Україну не силовими методами, як свого часу Ющенко за південно-схід, а більш звичними — фінансовими. Адже головна мета проекту «Зимова Олімпіада-2022» — це банальна «купівля» західноукраїнських чиновників і бізнесменів, «підсаджування їх на голку» субпідрядів київсько-донецьких структур.

Повернення в Європу: до Габсбургів, латиниці і григоріанського календаря

— Хотів би поговорити про Габсбургів. Ви — монархіст і вважаєте, що якщо західноукраїнське держава повинна відбутися, то воно має відбутися як монархія. Чи правильно я розумію, що з Габсбургами на чолі?

— Це був би ідеальний варіант. Я про це сказав ще 10 років тому. Найлегітимніший монарх — це представник Габсбургів. Мені хотілося б, щоб це був Карл фон Габсбург. Це нинішній голова дому Габсбургів, якому син останнього імператора Австро-Угорщини Отто фон Габсбург передав повноваження. Дім Габсбургів підтримує тісні контакти з Західною Україною: Отто фон Габсбург відвідував Чернівці, Коломию та Івано-Франківськ у 2007 році.

У міськраді і в університеті він виступав з лекціями про загрози європейській ідентичності. Це було таке класичне консервативне бачення. Його син, Карл фон Габсбург, буває в Західній Україні регулярно. У березні минулого року у Львові він заснував «Фундацію Габсбургів», мета якої — підтримка культурних проектів не тільки в Галичині, Буковині та Закарпатті (які входили до складу Австро-Угорщини), але і в Поділлі та Волині.

— Ви були прихильником, як багато інших в Галичині, переходу української мови на латиницю…

— Був і залишаюся, тому що це очевидна для всіх повсякденна зв'язок з Європою. До Європи треба повертатися якомога більш масово: не просто переходити на латинський шрифт — переходити на григоріанський календар, наприклад. Адже відомо, що більшість православних церков перейшло на нього — і нічого, менш православними вони не стали. Точно так само на григоріанський календар можуть перейти греко-католики і західноукраїнські православні.

Щоб зламати інерцію «великоукраїнських» настроїв в Західній Україні, потрібен криголам. Чим потужнішим він буде, тим краще. Люди просто звикли жити в цьому бруді і думають, що по-іншому неможливо. Всі ці дискусії, що краще — президентсько-парламентська республіка чи парламентсько-президентська, — це версії одного і того ж болота, в якому вони живуть. Ідеї, які, можливо, когось шокують, просто необхідні. Нехай вони і не будуть реалізовані на всі 100%.

Нехай цілі будуть відсунуті якомога далі від нинішнього становища — лише тоді ми зможемо зрозуміти, де, власне, перебуваємо. Тому і монархія, тому й формалізація особливого статусу аж до відокремлення від України і вступу до Євросоюзу, тому латиниця і григоріанський календар. Коли цілі досить амбітні, тоді все, що буде побудовано, буде зовсім іншим міксом.

Можливо, з'явиться з десяток інших реперних точок, до яких будуть прагнути процеси розвитку Західної України. Але якщо і далі намагатися жити в цьому коктейлі, створеному за останні 20 років, прогресу не буде ні в кого — ні в так званої Великої України, тобто держави України в її нинішніх кордонах, ні в моєї рідної Західної України.

Авторський   переклад   з   російської